Спілкування з дітьми, що втратили батьків через війну

Втрата батьків через війну є тяжким і травматичним досвідом для дітей. Важливо, щоб дорослі, які спілкуються з такими дітьми, проявляли чутливість, розуміння і підтримку.

Опинитись в подібній ситуації сьогодні може кожен, тож дуже важливо розібратись у базових правилах спілкування з травмованими дітками аби не нашкодити при будь-якому спілкуванні з ними.

Ось деякі поради психолога для спілкування з дітьми, які втратили батьків через війну:

• Вислуховуйте їхні почуття. Намагайтеся зрозуміти їхні почуття і дайте їм можливість висловити свої думки та емоції.
• Не судіть або не мінімізуйте їх біль, а замість цього надавайте підтримку. Будьте терплячими: дозвольте дітям виражати свої емоції і бути тим, ким вони є.
• Не торкайтеся болісних тем, якщо вони не хочуть про них говорити, але дайте їм знати, що ви завжди готові слухати, якщо вони готові поділитися.
• Створюйте стабільне середовище: намагайтеся забезпечити стабільність і безпеку в їхньому оточенні.
• Надавайте інформацію на їхньому рівні: обговорюйте втрату батьків, використовуючи просту, лаконічну мову, адаптовану до їхнього рівня розуміння. Відповідайте на їхні питання відверто, не ховаючи важливої інформації, але враховуючи їх вікові особливості.
• Потурбуйтесь про їх фізичне та ментальне здоров'я. Забезпечуйте дітей адекватною медичною допомогою та дозволяйте їм висловлювати будь-які фізичні або емоційні труднощі. Заохочуйте участь у заняттях, які сприяють фізичному та психологічному благополуччю.
• Підтримуйте їх соціалізацію: сприяйте збереженню та розвитку соціальних зв'язків з іншими дітьми та дорослими. Залучайте їх до діяльностей, які можуть допомогти їм знайти підтримку та розуміння в спільноті.

Важливо враховувати індивідуальні потреби і особливості кожної дитини, а також звертатися до професіоналів, якщо виникають складні ситуації чи психологічні труднощі.

Горювання у дітей

Кожен з нас колись втратить батьків, питання лише в тому коли.

Коли діти у віці від 2-х до 17-ти років втрачають батьків - це переживається особливо складно. В цей момент, їм потрібна не аби яка підтримка. Помилкова думка - "діти швидко забувають" - насправді, діти горюють так само, як і дорослі. Горювання для них це - зцілення. Не можна приховувати від дитини смерть близької людини, а тим паче перекладати відповідальність про повідомлення іншою людиною або психологом про цієї новини. Якщо мама або тато горюють і при цьому не говорять дитині чому плачуть, дитина автоматично бере провину на себе - "я поганий".

Горювання у дітей має наступні фази:

1. Перша фаза - заперечення, ізоляція.
2. Друга - гнів, при чому яскраво виражений - дракою, розбиттям предметів.
3. Третя фаза - торгу, якщо я буду чемним - померлий повернеться.
4. Четверта фаза - фаза депресії, у якій діти не справляються із сильними емоціями та можуть мати психосоматичні симптоми: біль, нічні жахіття, втрата чи збільшення ваги, проблеми зі сном тощо.
5. Пята фаза - прийняття, коли дитина приймає смерть близької людини.

Для проходження цих п'яти фаз потрібно не менше одного року!

Реакції на смерть залежить саме від вікових особливостей дитини. Вони відчувають, що чогось не вистачає, навіть, якщо вони ще не можуть сказати про це. Сумують за померлим, по його дотикам, по голосу, виразу обличчя, по запаху шкіри та спільним справам.

Роль батьків в цьому процесі:

1. Дозволити дитині прожити всі емоції, горювати і прогорювати.

2. В період горювання дитині важливо почувати себе важливим і люблячим.

3. Поряд з дитиною має бути здоровий дорослий, який сам дозволяє собі горювати та ділитися своїми почуттями з дитиною.

4. Якщо, дорослий не виражає свої емоції, у дитини може скластися враження, що горювати це не правильно і соромно, а отже потрібно приховувати свої почуття.

5. Не варто відволікати дитину від горювання, щоб вона забула це якомога швидше.

Як допомогти дитині у віці від 2х до 11-ти років, в процесі горювання:

1. Складіть новий розпорядок дня, або зробіть так щоб в старому не було великих змін.

2. Підтримуйте стабільність, беріть дитину на руки.

3. Дозволяйте активні ігри.

4. Не дивуйтесь ніяким поведінковим або особистісним змінам.

5. Турбуйтесь про дитину та втішайте, приділяйте більше уваги. Потурбуйтесь про те, щоб дитина знала куди ви йдете і коли повернетесь.

6. Говоріть правду про смерть, пояснюючи, що це кінцева зупинка з якої не повертаються.

7. Позначайте словами ті емоції, які дитина ще не розуміє - "ти гніваєшся, тобі сумно, тобі страшно".

8. Будьте терплячі.

Як допомогти підлітку?

1. Постійно розмовляти з ним, якщо він того хоче.

2. Слухайте не перебиваючи і не знецінюючи.

3. Пам`ятайте, що настрій підлітка може різко змінюватися.

4. Слідкуйте за тим, щоб дитина отримувала повноцінне харчування і відпочинок.

5. Підтримуйте зв`язок з дитиною протягом всього дня, але не надокучаючи, домовившись заздалегідь, коли можна з ним зідзвонитися.

6. Станьте для дитини опорою.

Коли варто звертатися до спеціаліста за допомогою?

• Дитина гірко плаче протягом тривалого часу.
• Часті прояви гніву.
• Погіршуються шкільні оцінки та результати.
• Дитина замикається в собі.
• Часто бачить кошмари уві сні.
• Скаржиться на головні болі.
• Різке схуднення чи набір ваги.
• Втрата цікавості до життя.
• Порушення сну, апетиту, енурез, трясучка від страху, нав'язливі думки.

Вправа "Скринька горя"

Щоб пережити горе потрібно горювати.

Знайдіть коробочку, покладіть до неї: свічку та сірники, фото померлого, чисті аркуші паперу або блокнот, ручку або олівець. Оберіть зручне місце в будинку/квартирі, де вас протягом 30 хвилин ніхто не потурбує. Нехай це буде побачення з померлим. Домовтесь із собою, що я виділю для цього 30 хв., а потім витру сльози і піду займатися своїми справами. Якщо цю вправу виконувати з дитиною - дозвольте їй  проявити всі почуття, які вона буде виражати. Будьте поряд і контейнеруйте ці почуття.

Під час цієї вправи можна: писати щоденник, малювати, посидіти над свічкою, роздивлятися фото, розказувати події за день, написати про горе, просто мовчати, потрібно і можна плакати; злитися, рвати папір, бити подушку. Після того як пройде 30 хвилин, закрити коробочку, погасити свічку, зробити вдих та видих, піти вмитися, зробити чаю чи прийняти душ. Це може бути, як вашим ритуалом, так і ритуалом дитини, чи вашим спільним. Спочатку можна виконувати щоденно, а потім за потреби.

Якщо дитина замикається в собі і взагалі не хоче говорити і чути про смерть батька чи матері, можна зробити традицію: влаштовувати один раз на тиждень вечір пам'яті, де згадувати щасливі моменти спільного життя при перегляді фото та відео. Дитина в такі моменти може дозволити собі розговоритися або поплакати, що так важко вдавалося до сьогодні.

Головне пам'ятайте - кращий спосіб забути - згадувати!

‍

Матеріал підготували команда фонду PFTF та психолог Олена Леонідова

‍